Sasha Boole: «П***дєц продовжується, але я навчився із ним жити»

Чернівецький музикант-мандрівник – про пошук золотого зуба, ісландський асфальт, новий альбом і формулу щастя

Із розсувних автоматичних дверей виходить вусатий молодий чоловік у кепці, чорних сонцезахисних окулярах та із численними татуюваннями на руках. Музикант із Чернівців на залізничному вокзалі у Києві.

Він – відомий серед інтелектуальної молоді інді-музикант, який цього тижня випустив свій третій альбом — «Golden Tooth». За три роки, що пройшли з часу його попереднього релізу, життя Олександра Буліча, він же Sasha Boole, майже повністю перетворилося на суцільну дорогу.

У 2013-му він починав як життєрадісний парубок із гітарою, виконуючи невимушене американізоване кантрі про ковбоїв і розсипаний серед лісу кокаїн. За рік він раптом перейшов на англійську і в унісон хронікам із фронту заграв похмурий інді-фольк на межі виживання. «Golden Tooth» — історія переходу Буля від депресії та розчарувань навколишнім світом на світлий бік особистої сили.

Звичний для нього one man band підкріпився електрогітарою та клавішними, поповнився барабанами та басом. Експеримент, сміливість якого можна порівнювати із метаморфозами одного із кумирів Sasha Boole – Джонні Кеша.

Без сумніву, йому подобається шукати себе. Відкривати нові стежки і наснажено торувати шлях всередині. Але сьогодні він нікуди не поспішає. Зупиняється і спокійно розповідає про те, куди тримає курс і куди вже дійшов.


Про мандри

Мій тато військовий, тому до мандрівного способу життя я звик із колиски. Вдома після гастролів можу висидіти не більше трьох днів. Якщо концертів немає, а за дорогою вже засумував – пакую валізи і їду в гори. «Tryb zycia», як кажуть поляки. Хоча, після інтенсивних роз`їздів відчуваю себе змученим і навіть «постарілим». Певно, здоров`я натякає, що варто зробити паузу.

За три роки я виступив у 15-х країнах. Об`їздив Європу, побував в Ісландії. Мав їхати до США, але неправильно заповнив один документ, і все відклалося.


Ісландія – якась інша планета. Країна стоїть на шматку магми, що стирчить з океану. Але у них все працює, там живуть щасливі люди — дуже товариські, схожі цим на українців. І дороги у них нормальні. Хоча пориви вітру – 50 метрів на секунду. Їдеш ти і бачиш, як просто на твоїх очах величезний кавалок асфальту виносить в океан!

За кордоном я часто виступаю у маленьких містах. Спостерігаю за тим, як там вирує культурне життя. А потім повертаюся в Чернівці і думаю: «Курва мать, тут живе 300 тисяч людей, а увечері нікуди вийти!». Ініціативних організаторів у нас ніби вистачає. Проблема в тому, що люди не готові віддавати гроші за культуру. Один раз організатор платить артистам, а на наступний вже вирішує: «Та ну, краще канапу куплю!»

Чим тільки не заробляв собі на хліб! Працював журналістом, прес-секретарем, піарником, арт-директором музичного закладу, розносником газет за 40 гривень у місяць

Вдома спокійно. Тут я можу повністю зосередитися на створенні музики. І нормально посидіти із друзями. Приїздиш до Києва, дзвониш своїм, а вони: «Чувак, не можу, до восьмої в офісі». А в Чернівцях: «Та ладно! Скажу шефові, що справку треба взяти».

Друзі запитують: «Що, Буль, ще в Польщу не перебираєшся?» Поки не буде ситуації, що мене до цього вимусить, я не збираюся так просто залишати Батьківщину. Тут мій дім, і крапка. Наразі.


Про ризик

У дитинстві випробовував долю на ігрових автоматах. Але батьки якось «попалили» і заборонили мені це діло. Сказали: «Не з твоїм характером!».

У квітні взяв себе на «слабо»: дав у Лодзі 24 концерти за добу. Все закінчилося тим, що мене відправили в космос. Останній виступ відбувся в офісі компанії Time Capsule, яка надсилає листи на Місяць. Наприкінці року туди полетить моя музика.


Мій менеджер Бартек так само авантюрний, як і я. Перед марафоном у Лодзі ми консультувалися із британським музикантом Френком Тернером, який робив таку ж акцію. Він порадив нам не наступати на ті ж граблі. Тому я попросив Бартека зменшити кількість виступів хоча б до дванадцяти. Приїзджаю в Лодзь і бачу всюди на афішах цифру «24». Запитую: «Що за?» — «Чувак, ну я домовився про 14 концертів, щоб було про запас. А тоді ще 10 докинув, я ж не лох!» (сміється)

Чим тільки не заробляв собі на хліб! Працював журналістом, прес-секретарем, піарником, арт-директором музичного закладу, розносником газет за 40 гривень у місяць. Довелося спробувати себе в амплуа адміністратора клубу пінг-понгу – це найтемніший бік моєї біографії (сміється). Пройшов і через будівництво, аякже! Зараз живу з музики. І якби не вкладав в неї гроші назад, був би взагалі «в шоколаді». Але для мене це принципово.


Про новий альбом

Пісні до «Golden Tooth» я писав у дорозі, від Придністров`я до Ісландії. Хотів зробити з альбому цілісний музичний кавалок, яким був попередній реліз, «Survival Folk» (2014). Коротше, сів за «роман», а вийшла збірка новел.

В інтро до альбому звучить колісна ліра. На ній зіграла моя дівчина. Так я хотів підказати уважним слухачам, про що реліз. Ліра – інструмент мандрівних музикантів, які в давнину були носіями мудрості.


На третьому альбомі до мене приєдналися ще двоє музикантів. Саша Істратій виступив саундпродюсером, допоміг із партіями ударних та клавішних. Раніше він грав із Гайтаною, Alloise, із «Тату» (коли поляки дізнавалися про це, починали підспівувати: «Nas nje dogonjat!»). Збирався їхати писатися до нього в Київ, аж виявилося, що Саша повернувся в Чернівці і перевіз студію із собою. А вона ще й за три хвилини шляху від мого дому, та й то – з перервою на каву! (Сміється) З басистами у Чернівцях криза, тому запросив підіграти давнього приятеля Артема Бріна зі столичного гурту O`Hamsters.

Я намагаюся зрозуміти, де мені краще: вдома чи поза домом? З друзями чи у турах? Де той золотий зуб в усмішці життя?

З Маргаритою Кулічовою із Grisly Faye ми познайомилися ще в часи, коли вона мала стосунок до клубу Mezzanine. Якось я запросив її заспівати на концерті пісню «By The Sea» разом, це була повна імпровізація. Вийшло кльово, спробували ще. Коли взявся за запис «Golden Tooth», подзвонив їй і сказав: «Мала, приїжджай в Чернівці, бомбанемо дует!» Так і вийшло.


Я не вініловий дрочер. У мене є товариш, який купує платівки у двох екземплярах: одну – щоб слухати, іншу – щоб покласти на полицю і милуватися. В мене такого нема. Але мені принципово, щоб альбом вийшов на платівці. Щоправда, нам довелося змінити видавця вінілової версії «Golden Tooth», тому реліз трохи відкладається. Якраз встигнемо до осені, коли розпочнеться тур на підтримку альбому.

9 нових треків пов`язує тема пошуку щастя у дорозі. Я намагаюся зрозуміти, де мені краще: вдома чи поза домом? За чим я сумую більше: за рідними і друзями чи за новими емоціями в турах? Де, зрештою, той золотий зуб в усмішці життя?

Я був у багатих країнах, там теж є нещасні люди. Вся справа у вмінні шукати хороше між рядками

Мій друг послухав «Golden Tooth» до релізу і здивувався: «Невже у світі стало так добре, що ти заспівав світлі пісні?» Звісно, п***дєц триває досі, просто я навчився з ним жити. Перший альбом «Vol.1» (2013) я писав напередодні революції, другий – у розпал війни. Третій виходить у час, коли ми ніби вже звикли до горя. Я був у багатих країнах, там теж є нещасні люди. Вся справа у вмінні шукати хороше між рядками.


Про англійську

Як я так добре вивчив мову? Цьому я завдячую батькам, які відвели мене до репетитора ще до школи. І це в часи, коли всі думали, що «в Київ не пробитися без російської»! Далі час від часу втрачав зацікавлення до англійської, але в університеті остаточно переконався, що без неї ніяк. Як і багато хто інший, почав займатися самоосвітою: дивитися фільми мовою оригіналу, перекладати Боба Ділана.

В текстах Ділана я справжній задрот! В мене є навіть збірка його пісень польською! Її мені подарував на вулиці у Польщі якийсь пан, коли я біг на потяг після концерту.


Про радикальність

Я й сам часто переживаю через те, що деякі мої пісні виходять зарізкими. «Останній цвях в домовину», «Дупа депутата», тепер ось нова – «Пилю обріз». Але сподіваюся, що слухачі розуміють: я не закликаю до насильства, а просто тролю. З віком я стаю дедалі більшим лібералом. Не терплю, коли когось принижують, б`ють. Можна нескінченно сподіватися, що «Бред Пітт врятує світ». Але ж він творить справедливість нашими руками! Тому добро має бути з кулаками – не втомлююся це повторювати.


Про фольк

Звичайно, хочеться поекспериментувати з українським фольклором, з гуцульською мелодикою. Але від нашої етніки мене відштовхує хайп, який почався довкола неї останніми роками. Коли вже ці трембіти-цимбали і в супі, і в борщі – це перебор. Не хочу, аби люди казали: «О, і Буль туди ж!». Всьому свій час, нехай перебісяться.

Зараз інді-фольк в українській музиці став трендом. Але, як не крути, Sasha Boole – перший, хто відродив моду у нас на чуваків із гітарою. Коли я лише починав грати по якихось кабаках, ніхто таку музику взагалі не відстрілював. Підходили і казали: «Тіп, що це було? Та знайди собі музикантів і грай нормальний рок!»

Фольк-музикант не може постійно сидіти в місті, двічі на рік виїзджаючи на море у відпустку. Ти мусиш подорожувати. Лише так можна навчитися розповідати історії.

Альбом «Golden Tooth» повністю:


Фото: Катя Пасніченко, Бартек Буш

Ще більше новин та цікавостей у нашому Телеграм-каналі LIVE: швидко, зручно та завжди у вашому телефоні!

Фил Пухарев

Редактор рубрики MUSIC

Все статьи автора

Подписаться на email-дайджест