Сергій Притула: «Я був там, де не ступала нога Олега Винника»

Відомий шоумен та гуморист розповів Karabas Live про жахи рок-фестивалів, важливість корпоративів, веселе «Євробачення» та жарти про політику

Сергій Притула – один з небагатьох жартівників в Україні, слухаючи якого, можна тримати вуха відкритими. Вже більше десяти років він феєрить в різних амплуа – телеведучого, професійного гумориста, конферансьє. Там, куди прийшов Притула, складно залишатися серйозним.

З кінця минулого року гастрольний проект Сергія і його команди «Вар’яти» вийшов на ТБ – тепер це не тільки сценічне, але й екранне шоу. Однак, ще більш помітною подією стали ефіри національного відбору на «Євробачення», які вів Притула. За чотири лютневих вечора він неабияк збільшив армію своїх шанувальників. Зустрічаючись напередодні київських шоу «Вар’яти», ми говорили з Сергієм відразу про все – про гумор, музику, корпоративи, фестивалі. У кожній із цих тем він відчуває себе легко і вільно.

«Люди дякують за те, що ми не ліземо в політику»

За роки існування «Вар’ятів» жартувати стало легше?

Ні, на жаль. В нас невеликий колектив – чотири актори, вони ж пишуть тексти. В нас ніколи не було стабільно працюючої авторської групи. Мої хлопці індивідуально контактують, беруть якісь ідеї, але це не в рамках структури роботи «Вар’яти-шоу». Нам в травні буде сім років, і останнім часом я помічаю, що хлопці десь в матеріалах почали тихенько ходити по колу. Дуже важко не повторювати себе за сім років у гумористичних ситуаціях, моделях. Тому я нещодавно влаштував кастинги у Львові та Києві, на них прийшло близько 150 чоловік. Я відібрав з них вісьмох,  спробую задіяті їх когось на сцені, когось у авторський роботи. Подивимося.

Але я мав на увазі, чи особисто вам жартувати легше?

І мені так само не легше. 90 відсотків того, що я розповідаю, стосується мого життя та життя хлопців. Те, що ми можемо виносити на широкий загал. І зараз є проблема: в мене не встигає в житті траплятися стільки смішного, аби я міг цим наповнити наші програми.

А вигадати?

Я люблю, коли жарт має реальне підґрунтя. Він і подається щиріше, і глядач любить, коли ти йому розказуєш, як ти сам був недолугий. Тебе по тєлєку показують, а ти такі самі лажі в житті робиш, як і всі.

Ви не драматизуєте момент, коли жарт не проходить?

Ні, я аналізую. Це ж все дуже індивідуально. Чому я захоплююсь професією гумористів? Тому що ось перед тобою зал з тисячею абсолютно різних людей, і ти робиш щось таке, від чого вони всі разом роблять: «Га-га-га-га!» Ось я і думаю, що це за хімія така? Ти щось сказав, і одночасно кора головного мозку у тисячі людей подала однаковий сигнал. Мені здається, це якась магія. Всі, хто займається гумором професійно, знають якусь таємницю про людей.

У вас є якісь базові теми, які гарантовано працюють?

Я якось не задумувався про це…

Все ж таки магія?

Ні, є щось, зрозуміло. Ми намагаємося жартувати про те, що близько тим, хто прийшов в зал. Ми лише не ліземо в політику, тому що на ній спекулюють всі. І ось сім років нам це вдається.

Фото: Денис Філіппов

Важко утримувати себе від жартів про політику?

Є два методи, які я називаю шляхами найменшого опору – це жарти з матюками і про політику. Перше – зрозуміло: ще «Камеді клаб» показував – навіть якщо мініатюра не смішна, встав у неї один матюк, і вона набуває зовсім інших барв. Про політику – це в нашому заполітизованому суспільстві у 90% пряме попадання в сміх. Але кон’юнктура ринку зараз така, що пиріг великий, і людей вистачає на всіх. Я маю фідбек від нашого глядача – вони дякують нам за те, що ми не ліземо в політику. Тому ми не страждаємо. А про політику я жартую у вузькому колі друзів чи десь у інших програмах «Нового каналу».

Що вас на початку «Вар’яти-шоу» підштовхнуло до думки не чіпати політику?

Ми мали чимось відрізнятись від інших гумористів, займати свою нішу. Оскільки про політику жартували всі – від «Кварталу 95» до шкільного КВН… До маразму доходило: на дитячих ранках Дід Мороз та Снігуронька жартували про Ющенка та Тимошенко. Тому ми зробили ставку на інше, і це себе виправдало. До того ж, наш контент не втрачає актуальність так швидко, як у випадку з політичним гумором.

Я вже неодноразово казав, що якось побачив на «1+1» повтор виступу моїх улюблених колег з «Кварталу 95» року мабуть 2009-го. Там було про Януковича, Симоненка, Черновецького, ту ж Тимошенко. Я дивився на це і думав – це ж було вічність тому. Тоди це була бомба, а зараз воно не смішне. В країні інші події, а все те – просто мимо. А ми можемо мініатюру, яку зробили п’ять років тому, спокійно возити і далі по концертах. Наприклад, наша мініатюра про те, як чоловік взяв жінку на зимову рибалку, і через десять років може бути в нашій програмі. Нічого не поміняється.

Головне, аби залишилися зима, рибалка, чоловіки та жінки.

Так (сміється).

 

«Вокалістка дивна, в гітариста віршики про гномика»

Як і багато кому, мені дуже сподобалося, як ви вели національний відбір до «Євробачення 2017». Але деяким здалося, що ви переплутали стендап з музичним конкурсом. Що ви можете їм сказати у відповідь?

Не маю дурної звички когось у чомусь переконувати. В мене був замовник – СТБ, були відгуки колег по телевізійному цеху, музикантів. Було й особисте враження – все одно я відчуваю на смак свою роботу. Я був задоволений, замовник теж, глядач в основній масі, судячи по відгуках, теж. Тому, якщо комусь не сподобалось, я нормально до цього ставлюся. Немає людини, яка подобається всім одночасно. Можливо, такою людиною була лише Катруся з «Катрусиного кінозалу» — була така телепередача у моєму дитинстві. Але Катруся була нежива.

Ви на сцені легко жонглювали назвами жанрів і взагалі виявляли гарну освіченість у музичному процесі. Меломан – це про вас?

Справа не в моїх музичних вподобаннях. Справа в тому, що в мене за спиною 13 років роботи на радіо. Мені завжди щастило з людьми, з якими я працював. Колектив «Радіо Тернопіль», де я починав, то були круті хлопці та дівчата. Покійний Ігор Пелих, Саша Лірчук, який зараз очолює одну чи дві радіостанції, дуже крутий журналіст Льоша Янковий, який щоправда зараз мінометник у батальоні імені Кульчицького… Програмний директор Тетяна Тарасенко, яка дрючила мене кожен божий день, а в свята навіть по два рази на день, за русизми, «е-е-е» та всяку лабуду в ефірі.

Vivienne Mort. Неймовірний талант, не схожий ні на кого вокал, прекрасна музика. Чому вони досі не збирають стадіони, не розумію

Набувши того досвіду, я приїхав у Київ, де виграв конкурс «Music Radio», і Соня Сотник – на той час Соня Геляс – затягує мене туди, і я знов потрапляю до компанії розкішних людей. Вони давали мені прекрасні дороговкази. Наприклад: «Нет плохой музыки. Есть нецелевая аудитория». Це фраза, якою оперую 20 років в своєму житті.

Я дуже люблю музику, я навіть співаю, коли мене ніхто не чує, тому що тверезо оцінюю свої вокальні здібності. Але я не знаю, чи можна мене назвати меломаном. Я просто люблю пожартувати, коли в пісні якогось виконавця я чую до болі знайомі нотки, які належать не йому.

Ви були знайомі до відбору з музикою конкурсантів?

З половиною. Звичайно, це стосується насамперед старожилів сцени. А на самому конкурсі багато хто став для мене відкриттям. Треба віддати належне Кості Меладзе, який не побоявся протягнути в ефір артистів, невідомих широкому глядачу. Вони мають виставити йому за це величезний могарич.

Ще до конкурсу я переслухав все, що знайшов, у Vivienne Mort. Неймовірний талант, не схожий ні на кого вокал, прекрасна музика. Чому вони досі не збирають стадіони, не розумію. Але після «Євробачення», я думаю, до них буде ходити більше глядачів.

Я був знайомий до конкурсу з музикою «СКАЙ», O.Torvald, Віталія Козловського, який є величезним трудягою. Мені прикро за його результат, але, можливо, це стане для нього поворотним моментом. Останні роки він шукає себе, сподіваюсь, цей відбір дав йому якийсь натяк на те, куди рухатися. Звичайно, я був знайомий з творчістю «Пающих трусов», чи Singing Pants, як вони зараз себе називають.

На ваш погляд, Singing Pants – це смішно?

Володимир Бебешко з Кузьмою придумали це як хороший концепт, який знайшов свою цільову аудиторію. Вони були дуже популярні в Росії. Їх люблять замовники корпоративів. Це ніби популярна жіноча група, її показують по тєлєку, але, на відміну від учасниць інших популярних жіночих груп, ці можуть після виступу випити з тобою 50 грамів та поговорити. Це їх перевага (посміхається). І це не є погано! Why not? Там не закладена ніяка інтимна підноготна, для того були інші гурти.

Ніша закрита?

Останнім часом, наскільки мені відомо, то відкрита. Якось там не поперло. Порозбігалися всі ті «знамениті» групи.

Але ж ви не відповіли на питання: Singing Pants – це смішно?

Я не цільова аудиторія. Тому я й не можу об’єктивно судити, смішно це чи не смішно. Як для людини, яка працює в царині гумору, — ні, не смішно. Але є люди, які пруться з цього, їм подобається. Я неодноразово перетинався з групою на корпоративах. Значить, вони потрібні. Значить, все роблять правильно.

Гурт AGHIAZMA не приходив до вас у снах після «Євробачення»?

Ні, але я залишився в повному захопленні від цих молодих людей. Солістка Кора Рекс – божественна дівчинка. Якби цей відбір проходив років десять тому, я мабуть не знав би, як реагувати на появу такого колективу. Але у 2008-2009 роках я вів багато різних рок-фестивалів. Це було дуже смішно, тому що для публіки, яка приходила на такі рок-збіговиська, я був «галіма попса з тєлєка». Треба було іноді найактивнішим крикунам затикати рота.

Веду я, наприклад, фестиваль «Про рок», кажу, що «зараз вийдуть на сцену монстри» та все таке інше, і тут хлопчик – 18 років, в бандані, обкурений, начуханий – кричить мені: «А ты вообще что слушаешь, ты?» А я йому кажу: «Сину, ти був ще тальком пересипаний, коли я Дороті Пеш слухав». І все: п’ять тисяч чоловік ржуть, а «воно» стоїть як обхезане. Більше в нього до мене питань не виникало.

Я – зі сцени по сходах, впав на траву, лежу ржу. Якби бегемотиха народила лося, я б так не здивувався. Рот дівчинки став відкритим пеклом і демони полетіли в усі боки

Одного разу вів фестиваль в Конотопі, столиці української рок-музики, хардкору і брутала. Оголошую вихід групи зі Львова: два хлопця – гітари, косухи, немиті голови – і дивчинка-кнопочка, яка не дістає до мікрофону. Вона становиться навшпиньки і тоненьким голосочком каже: «Привіііт, Конотоп! Ми – група з міста Лева! Зараз ми заграємо вам наш рок!» І хлопці роблять на гітарах джі-джі-джі, а дівчинка починає рикати: «Уоооорррррр!!!» Я – зі сцени по сходах, впав на траву, лежу ржу. Тому що якби бегемотиха народила лося, я б так не здивувався. Дівчинка видала з себе геєну вогняну – її рот став відкритим пеклом і демони полетіли в усі боки.

Тому коли AGHIAZMA вийшли на сцену, я реагував вже нормально. Ну, вокалістка дивна, ну, в гітариста віршики про гномика і гробики. Це прекрасно.

Ви бачили близько око MELOVIN. Він не дуже схожий на око Девіда Боуї? Мені одна людина взагалі казала, що це плагіат.

Ні, мені він більше схожий на Термінатора. А ще більше він схожий на талановитого молодого чоловіка, який знайшов свою нішу. Серед усіх учасників відбору у нього була найбільш чесна підтримка фанатів. Мені надсилали фото, зроблені в метро, на яких стояли дівчатка з плакатами «Голосуй за MELOVIN!» Вони їздили у транспорті та співали: «I wonder, I wonder… Yeahhhh…» За ким ще так їздили фанати? Ти бачив десь, щоб бігла гола дівка та кричала «голосуйте за Козловського»? Я не бачив.

MELOVIN – великий молодчинка. Я підійшов до нього після фіналу і сказав: «Твоє головне завдання зараз – не зкурвитися. Люди тебе дуже люблять. Тобі не можна розтратити всю цю любов. Тобі треба йти до фанатів, їздити з концертами». До того, як на мене, ж він пише оригінальну музику як для українського контексту.

 

«З 12 афіш було 10 російських. Потім все зникло»

Ви згодні з тим, що відбір на «Євробачння» дає якісний зріз позитивних тенденцій в українській музиці? Чи може ці зміни – ілюзія?

Ні, це не ілюзія. Дивіться, кожного року по декілька наших гуртів грають на Sziget Festival, «ДахаБраха» та Dakh Daughters гастролюють по всьому світі. Я б хотів, щоб і вони з’являлись на нацвідборі, щоб їх теж бачили телеглядачі. Інша справа, чи потрібно це артистам. До того ж, зрозуміло, що в країні ще не виріс помітний прошарок людей, які розуміють таку музику, яку грають, наприклад, Panivalkova та ті ж Vivienne Mort. Нас 20 з лишнім років виховували по схемі «гоп-гоп, унц-унц». Тому з часів гурту «Аква віта» в творчості деякіх шанованих українських виконавців нічого не помінялось. Так, фірмовіше стало аранжування. А біточок лишився той самий. І колонки на дискотеках роблять те саме: «Пр-пр-пр!» Вибачте (посміхається).

Я згоден з вами. В деяких популярних виконавців – від Ірини Федишин до LOBODA – я чую барабани групи «Мираж» 1988 року. Іноді мені здається, що вони це як 25-й кадр використовують.

Мейбі. Але я з оптимізмом дивлюсь у майбутнє української музики і шоу-бізнесу взагалі. Важливим поштовхом тут стала агресія Росії у бік України. Їхні виконавці перестали до нас їздити, ніша звільнилась, вакуум треба чимось заповнювати. Слава богу, що в нашому випадку є чим заповнювати. Звичайно, ми не зможемо компенсувати відсутність Ірини Алєгрової чи Бориса Моїсєєва. Таке неможливо замінити. Я не знаю аналогів…

Але ж Стаса Михайлова замінили.

Стас Михайлов замінений так міцно, що… В мене з шоу «Вар’яти» минулого року було 122 концерти, і я можу пишатися – я був там, де не ступала нога Олега Винника (посміхається). Є декілька міст в Україні, їх просто на карті не видно, менеджмент Винника просто не знає про їх існування. А ми туди вскочили і були більшими зірками, ніж Олег Винник. У 80 відсотках міст, де виступали, ми бачили його афіші. І в мене були такі діалоги з жіночками, які у цих містах продають квитки.

Я питав: «Добрий день! Як там продаються «Вар’яти»?» А мені у відповідь: «Все у вас добре, три дні тому останній квиток продала». Я дивлюсь на афішу, де написано, що Винник приїде сюди через три тижні. Питаю про нього. І чую: «Боже, вже місяць немає квитків!» Квитки на Винника – це як мед Вінні-Пуха. Вони ніби є, але їх відразу нема.

Я відкрив собі Винника десь чотири роки тому, коли мені сказали, що його пісня «Молода вовчиця» — №1 в Україні по скачуванню рінгбегтонів. Я до всіх знайомих: «Хто то?» Вони кажуть: «We don’t know». І тоді я підняв свої архівчики і згадав, що в нас на зйомках програми «Я – герой» (а це найжахливіша програма в моєму творчому доробку) в одній з команд був Олег Винник. І він був представлений як соліст Берлінської опери. Я давай перевіряти – не фейк, так і є. Красавчик! Взяв ту аудиторію — «любимые мои разведёночки» — і порвав її. Я вважаю, що це феномен. І хто б мені не розказував, що він співає якусь фігню, я кажу: «Йди поспівай таку фігню і збери три Палаци «Україна», а потім будеш мені розказувати, що таке хороший артист, а що ні».

Якщо Винник піде в Верховну Раду, він пройде туди. За нього проголосують вся жінки, які закидують його… Ну, чимось вони ж його закидують на концертах? Оплесками, комплиментами…

Це буде гарна новина, якщо Винник сяде у Раді?

Я думаю, що я піду під Раду з шиною (сміється). Просто буду палити скати.

Гаразд, не їздять до нас Алегрова, Лепс та інші ваєнги. Але дехто вважає, що якщо приїдуть знову, то…

Буде аншлаг. І, може, не один.

Що ж тоді змінюється?

Змінюється те, що їх не везуть (посміхається). А запит в людей залишається. Раніше українці в маленьких містах, навіть молоді, ходили на Газманова тільки тому, що інакшого їм не давали. На фестиваль — то треба їхати чи в Київ, чи у Львів, чи навіть в Польщу. В середньостатистичному обласному центрі на оперному театрі з 12 афіш завжди було 10 російських, балет «Сухішвілі» і хтось з наших типу Ані Лорак (правда, не знаю, зараз вона наша чи не наша). А потім – раз, і все зникло.

І що? Почали слухати наших. Тарік Тополя (Тарас Тополя, фронтмен гурту «Антитіла» — ред.)  скільки років грав з групою – тільки тепер його нормально помітили. Вів я у Львові якось корпоратив, там 90% були дівчатка 25-30 років. Виходять «Антитіла», і що я бачу? Ті дівчатка співають всі їхні пісні. Що це значить? Що вони це уважно слухають і люблять. До цього я таке бачив лише на концерті Макса Барських. Я знаю десь половину його пісні, а виявилося, що дехто знає альбомами.

Я вважаю, що якщо нам ще трохи не повозять те, що тільки по п’яні можна співати в караоке, у нас ще багато ніш може позакриватися.

Трохи – це років десять?

Я не хочу, щоб війна стільки тривала.  Очевидно, що це речі взаємопов’язані. Ні, я думаю, що якщо СБУ вліпило по п’ять років нев’їзду до України, цього може вистачити.

 

«Це грьобаний ад, коли ти ведеш рок-фестиваль»

Що нового та цінного ви дізнаєтесь, коли працюєте ведучим корпоративів?

Корпоратив – не та територія, де ти можеш дізнатися про людину щось цінне. Це місце, де люди випускають пар, знімають стрес і люблять один одного так, як ніколи за цілий рік. Саме тому я, як голова профспілки працівників Нового каналу, два рази на рік роблю корпоративи – на день народження каналу і на Новий рік.

Мені не подобається поняття team building, але ж так воно і є. Люди, які працюють на двох різних поверхах, можуть не знати про існування один одного. А тут вони раптом знайомляться. А вона, виявляється, дуже гарна. А він, як хильне два бокали пива, виявляється дуже сміливий. І зароджується щось нове, і цвіте любов, якісь феромони. А ти дивишся на то все, і серце тобі тішиться. А потім питаєш: «Хто новенький? Хто працює в нас менше року?» І якась дівчина: «Я! Я!» І ти береш її, і в басейн – шобовс! І кажеш: «Ласкаво просимо на борт». Всі регочуть. Красота. Люблю таке.

На корпоративах не треба шукати в людях цінне, бо люди знецінюють себе на них. Вони кричать, веселяться, танцюють, цілуються, іноді це заходить ще далі, іноді їм на другий день соромно в очі дивитися. Але вони відкриваються, вони там максимально щирі.

Золоті часи десятирічної давності, коли контора середньої руки могла закатати корпоратив вартістю 80-100 тисяч доларів, минули

Є артисти, які найчастіше виступають на корпоративах, де ви працюєте ведучим?

Це однозначно група «Тік». Після того як «Потап і Настя» стали недосяжними для багатьох організаторів таких заходів, «Тік», які завжди відрізнялись демократичною ціновою політикою, стали більш популярними на корпоративах. Я не бачив жодного разу, щоб вони не «зайшли» аудиторії. Музика Віктора Бронюка та компанії – ідеальний супровід до будь якого свята. Якщо їх замовили не на панахиду, а на будь що з позитивним відтінком, вони там максимально доречні.

З молодих дуже популярні на таких заходах «Время и стекло». Дуже. І не тільки в Україні (посміхається). А взагалі ринок корпоративів дуже змінився, «клиент обмельчал». Золоті часи десятирічної давності, коли контора середньої руки могла закатати корпоратив вартістю 80-100 тисяч доларів, минули. Тоді російські зірки до України приїжджали частіше навіть, ніж до Казахстану, де завжди були потрійні тарифи. Дурні часи були, дурні гроші. Зараз максимум, що дозволяють: ведучий за 1,5-2,5 тисячі доларів + одна група. Але найбільш ходовий варіант – ведучий, якого зрідка показують по тєлєку, та кавер-бенд. Солянок, як раніше, коли один за одним грали 3-4 топових артисти, вже роками не було.

Так вже й не було?

Ні, ну, раз на рік буває. Знімають якийсь готель, виставляють кільце охорони і гусарять собі. Але їм вистачає мізків не робити це відкрито. Це дуже добре.

Які у вас думки щодо якості конферансу в Україні? Мені, як людині яка буває на багатьох музичних фестивалях та церемоніях в країні, дуже мало хто подобається.

Всі ведучі поділяються на два види – ті, хто класно імпровізує, і ті, хто голова, яка говорить. Це моє суб’єктивне враження від того, що я бачу. Той, хто гарно веде ток-шоу, не завжди впорається з веденням фестивалю. Тому що іноді ти виходиш, і в тебе 24(!) хвилини на перекомутацію між двома виступами. Це грьобаний адський ад, коли ти ведеш рок-фестиваль. А натовп на таких заходах треба тримати міцно, бо якщо ти його втратиш, він тебе задавить.

Руку на пульсі треба тримати на будь якому заході – на корпоративі, де 50 чоловік, чи на фестивалі, де їх 12 тисяч. Упустив – і все, ти їх втратив, вони більше не будуть тебе слухати. Це як показували монахів Шаоліня, як вони руками поводять – ось так треба керувати публікою. Іноді я розумію, що мені це вдається.

Я нерідко бачив, як на якихось заходах доволі непогані ведучі зникають зі сцени чи з центру подій. А їм треба завжди бути поруч. Бо може щось відбутися цікаве, за що потім можна зачепитися і розвинути. В нас багато хто з ведучих вважає так: ось я поговорив, ось тут пауза, хай далі грає музика. Ну, ок… Але в країні є, на мій погляд, ціла пачка людей, які вміють добре вести заходи.

Мені подобається, як це робить Олексій Коган.

Це олдскул. При всіх негативах Радянського Союзу, там була школа конферанс’є. Взагалі людей, яким треба було говорити на людях, вчили це робити. Зараз я бачу багато чиновників чи менеджерів, які не вміють навіть сказати тост.  Це біда. Очільник чогось має всім своїм виглядом випромінювати впевненість. Навіть, промовляючи дурний тост на п’янці, він повинен доводити, що він не даремно найголовніший тут. Але… No. Біда з цим.

Наостанок в мене дурне запитання. Його запропонувала одна моя весела знайома. Під час ведення заходів ви уявляєте собі людей, що зібралися у залі, голими?

Я здогадуюсь, звідки ростуть ноги в цього запитання. Якось Павло Зібров розказував, як він виступав ще зовсім молодим артистом в Москві. Після концерту до нього в гримерку зайшов Муслім Магомаєв, який був таким собі радянським Елвісом. І Магомаєв каже: «Я смотрел за вашим выступлением. Вы делаете одну ошибку. Вы упираетесь взглядом в одну точку в зале и туда поете. Делайте, как я: я глазами нахожу глаза всех женщин, сидящих в зале, и всех их…» Так і сказав.

Цілком ймовірно, що якщо людина намагається відтрахати зал своєю харизмою, вона може уявляти собі зал голих жінок. Чи необов’язково жінок. Мій випадок інший: я не встигаю уявляти людей голими, тому що мені потрібно завжди бути готовим до імпровізації. Ось в тебе є якийсь момент, на якому в 15 містах до цього сміялись. І ти говориш це в 16-му, і виявляється, що це не працює. І тобі треба викрутитися.

Тому мені нема коли уявляти голих, треба працювати. Хоча те, що я роблю, не можна назвати в повній мірі роботою. Я працював на стройці, грузчиком, офіціантом, на пошті. Те, чим я займаюся зараз, це задоволення, за яке я отримую гроші. Це найоптимальніша схема, яку тільки можна було вигадати. Ти отримуєш задоволення, а тобі за це платять і аплодують. Ну, ок. Я за.

Головне фото: Даша Грекова. Інші фото, окрім спеціально вказаного: прес-служба «Вар’яти-шоу»

Сергій Притула та його команда презентують шоу «Вар’яти» в Києві 23-24 травня

 

Подписывайтесь на наш канал в Telegram.

Поделиться:

Игорь Панасов

Главный редактор Karabas Live

  • Andriy Pavlenko

    Дякую за інтерв’ю!
    Сергію, привіт від Aghiazma! 😉

Подпишись на KARABAS.COM в Viber