Український поп, за який не соромно

Редактор Karabas Live Філ Пухарєв вважає, що дозріло нове покоління якісних українських поп-музикантів

Хвиля нової української музики, що піднялася в 2014-му, цього року майже зійшла у штиль. На афішах – ті самі імена, а гідні вітчизняні релізи у 2017-му поки можна порахувати на пальцях однієї руки. Однак якщо покрутити «брехунець» чи увімкнути «ящик», можна приємно здивуватися. Хвиля не спала, а нарешті просочилася у щілини, які до останнього часу ще затикали поплавськими.

Справді, за останні три роки приводів червоніти за українських музикантів ставало дедалі менше. З`явилося покоління відчайдушних модників, які із захватом дивляться на Захід, але роблять по-своєму. Однак станом на сьогодні у вищу музичну лігу серед них пробилися одиниці.

Нестача часу та ресурсів, лінь, принципове бажання грати музику для двох із половиною людей – причин того, чому так вийшло, може бути безліч. Зрозуміло одне: те, що зародилося в тусівці, у ній же і законсервувалося. Інді – воно й в Індії інді.

Нарешті назбиралася велика кількість поп-виконавців, які навряд напишуть нову «Богемську рапсодію», але від яких не хочеться затуляти вуха

Натомість цілюща сила актуалізації довела, що надія є. Станом на сьогодні від інді- та андеграундних низів вона дійшла до облич із обкладинок і захопила поп-сегмент. У 2017-му нарешті назбиралася велика кількість поп-виконавців, які навряд напишуть нову «Богемську рапсодію», але від яких не хочеться затуляти вуха.

Особисто для мене лакмусовим папірцем у цьому питанні стала рубрика «Нова українська», яку я від серпня веду на «Громадському радіо». Обов`язковою вимогою до мене було ставити у ній пісні виключно українською (привіт, квоти!). Чесно кажучи, років зо п`ять тому знайти нову україномовну музику, виконану на достатньому рівні якості, було дуже важкою місією. Але, працюючи над програмою, я з подивом для себе відкрив, що гідного і при цьому форматного музичного контенту у нас стає дедалі більше.

Кожен із цих музикантів прийшов до актуального українського попу різними шляхами. У Івана Сяркевича він видався чи не найбільш тернистим. Після «Голосу країни» продюсери вважали хлопця безнадійним виконавцем каверів, аж поки він не натрапив на пісню «Ти любиш музику» і не став зватися Ivan NAVI.


Більшість із них прийшли до слухача із телевізійних вокальних шоу. Путівку в творче життя Жені Толочному дав той таки «Голос країни». Після цього співака прибрав до рук гурт «Скрябін», але попри рок-амплуа Женя встигає створювати пісні для радіо у власному проекті TOLO4NYI.


Хтось роками блукав у хащах традиційної естради, наступаючи собі на горло, але врешті виплутався. Забудьте про колишню учасницю «ВИА Гра» Єву Бушміну, вона тепер LAYAH. Анастасія Кочетова була Ерікою, але нині стала MamaRika. Світлана Тарабарова, вона ж – TARABAROVA, та оновлені Anna-Maria, у свіжих піснях яких – мінімум пострадянщини і чимало від Major Lazer.


Дехто ж не світився на екрані, бо довгий час принципово смикав струни електрогітари. Але в певний момент переріс бунтарський період і вирішив, що пульт із синтами – нічим не гірший інструмент. Ну хоча б Ілля Рєзніков – колишній фронтмен харківського гурту We Are!, а нині – лідер поп-формації LETAY. Чи екс-вокаліст львівського гурту «Патриція» Остап Панчишин, який зараз робить романтичний інді-поп здорової людини під вивіскою PANCHYSHYN.


Що вже й казати про дует KAZKA, чий хіт «Свята» зараз в усіх на вустах. Між іншим, це проект продюсерського центру Mamamusic. Того самого, артистами якого є також Вєрка Сердючка та «НеАнгелы».


Поки що таких поп-героїв малувато, аби говорити про істотне оновлення поп-ландшафту в Україні. Так, поки вони беруть скоріше якістю, ніж кількістю. Але це поступовий процес – лише дайте молоді час. Принаймі, у 2017-му за український ефір не так соромно, як раніше. І це #перемога.

Подписывайтесь на наш канал в Telegram.

Поделиться:

Фил Пухарев

Редактор рубрик "Пульс" и "Рейтинги"

Подпишись на KARABAS.COM в Viber