Плейлист депутата: Володимир Ар’єв

Karabas Live поцікавився, якою музикою живуть українські можновладці

Меломан – це не професія, а покликання. «Хворіти» музикою може будь-яка людина — незалежно від статусу, віку і роду діяльності. Karabas Live розпочинає серію матеріалів про меломанів, що сидять у високих кабінетах і творять новітню історію України.

Першим нашим співрозмовником став Володимир Ар’єв – відомий політик та журналіст, народний депутат України і президент Комітета ПАРЄ з питань культури, освіти, науки і медіа. Міла Кравчук поспілкувалася з ним щодо улюбленої музики і склала такий собі умовний «плейлист депутата». Чому умовний – тому що в Ар’єва широкий спектр музичних уподобань і обрати кілька альбомів з величезного списку виявилося досить складним завданням.

Володимире, яка музика звучала в вашому дитинстві? Які ваші перші музичні спогади?

В батьків були платівки Стравінського і Прокоф’єва – це одні з перших платівок, які я пам’ятаю. А перша закордонна платівка, яка потрапили до мене в руки, була Metallica ‘Kill ‘Em All’. Мені тоді було років 11. З того моменту я пропав – почав слухати важку музику. Далі були Motorhead, AC/DC, Slayer. Дійшов до дет-метала, в мене навіть була група, де ми грали таку музику. І волосся довге було, все як треба.

Пам’ятаєте першу українську музику, яка вразила?

Якщо починати з радянських часів, то найбільше вражали пісні Назарія Яремчука, які ми чули по радіо. А потім, коли почала формуватися сучасна українська музика, це «ВВ», — які, до речі, жили зі мною по сусідству. Вони перший свій концерт давали в школі №200 в Академмістечку, де живуть мої батьки. Ну і «Брати Гадюкіни», «Колезький Асесор», «Квартира № 50».

Чи колекціонуєте ви диски?

У мене є десь понад тисяча вінілових платівок. Я збирав довго і наполегливо. Все — від класики до треш- і дет-метал. Я просто відчуваю якісну музику. Часто кажуть, що метал – це не музика. Ні. В кожній музиці є своя гармонія – і кожна гармонія знаходить свій відгук. Це залежить від настрою, від обставин, від відчуттів.

А перлина вашої колекції?..

У мене є одна унікальна платівка – перший запис «Ще не вмерла України…», виданий на вінілі в 1916-му році на Columbia Records в Америці. На 78 оборотів. Це перший аудіозапис цієї пісні, який взагалі існує.

В мене ще є багато платівок з автографами – Леммі Кілмістера із Motorhead, Depeche Mode, Muse, Red Hot Chili Peppers, Оззі Озборна, Helloween, Metallica, AC/DC, Nightwish. Є навіть підписані The Doors та The Rolling Stones.

Якраз хотіла запитати, чи їздите ви на концерти, але вже розумію з цього переліку, що так!

Так, один з останніх — концерт The Rolling Stones. Так вийшло, що після завершення сесії ПАРЄ в жовтні вони були відносно неподалік – в голландському Арнхемі. Якраз закінчилася наша сесія в Раді Європи – і я не зміг таке пропустити. Я розумію, що можливо, вони зараз вже не зовсім ті. Але я хотів би подивитися на інших виконавців, хто в свої 74-77 років відпрацьовують двогодинний концерт так, як зробили це вони! Це рок-н-рольщики, які залишаються такими до кінця.

Я дуже радий, що ми відриваємося від «русского мира». Тому що він ніс абсолютний примітив

Ви збираєте музику тільки на вінілі, чи на компакт-дисках теж?

Є дещо й на компактах. Вони зараз відійшли, їх замінили тони музики на відповідних порталах. А я принципово не слухаю піратську музику і не качаю піратський контент. В нашої родини підписка на iTunes, яка коштує 8 доларів в місяць. Я вважаю, що красти музику – це все одно, що вкрасти піти якусь річ в магазині одягу. Людина вкладала свої кошти й сили в створення речі, яку потім люди носять на собі. А тут люди носять на собі навушники, в яких грає музика. Я розумію, що це не матеріальна річ – але це та ж крадіжка. Тому я категорично проти того, щоб музику, відео, кіно брати на піратських сайтах. Тут у мене однозначне ставлення.

Чи підтримуєте ви як політик і депутат українські музичні заходи, чи товаришуєте з кимось із музикантів?

Так, Kozak System мої старі добрі друзі. Тарас Чубай. Мох Перкалаба. Іноді зі Славою Вакарчуком спілкуємось. Боюся навіть зараз когось не назвати і образити! Коли просять допомогти – допоможу в чому тільки можу. Але розумієте, я не можу собою закрити все. Я зараз на роботі в Верховній Раді і ПАРЄ по лінії закордонних справ – і в мене брак часу. Але! Я намагаюся весь час робити проекти культурної дипломатії за кордоном і так чи інакше підтримую все, що стосується просування української культури.

Ви любитель класичного року, як ви ставитеся до воз’єднань старих гуртів?

Чому би й ні? Для тих, хто не зміг подивитися культові групи в роки їх розквіту, це неабиякі враження. І для артистів це непоганий спосіб заробити, коли «літа на зиму повернули». Такі реюніони надихають фанатів і наповнюють кишені артистів — усі сторони від цього тільки задоволені. Я думаю, що у Led Zeppelin солд-аут був би наступного дня після оголошення реюніона. Незважаючи на ціну квитків.

Я бачив Пола Макартні, хотів би ще Рінго Стара – я пропустив його концерт у Києві. Насправді, до нас багато музикантів не можуть доїхати через те, що промоутери бояться ризикувати. Думаю, що все залежить від того, до кого ми причіпляємося. Україну до цього часу розглядають в системі Радянського Союзу, тобто якихось великих зірок в турі можна привезти лише через Москву, тамтешніх промоутерів. Але якщо нам причепитися до агенцій у Польщі, Німеччині і планувати через них, то буде зовсім інший сценарій. Впевнений, що співпраця з європейцями, а не з російськими акулами шоу-бізнесу буде більш корисною для України.

В нас суспільство, яке виросло переважно на «Русском радио» и шансоні, а любителі серйозної музики – то радше виняток, ніж правило

Але найголовніше для нас зараз – показати ефективну боротьбу з піратством. Тому що саме через розвинений рівень піратства багато виконавців відмовляються їхати сюди. Тому я підтримую те, що зараз робить Дмитро Костюк в Українській Агенції авторських і суміжних прав. Він намагається збільшувати авторські збори і просуває хороші, правильні законопроекти. З цим розвитком у нас є шанси.

Але це ще ж треба враховувати музичні смаки українців…

Так, звичайно. І рівень доходів. Скажімо, Metallica можна привезти за 1 мільйон доларів (мені говорили про такий гонорар). І якщо квитки не будуть досить дорогими, організатори зберуть стадіон і навіть зможуть щось заробити. Але таких гуртів і виконавців небагато.

Взяти хоча би U2. Вони занадто дорогі для України. І на жаль, не такі вже й популярні в нас. Десь на Палац спорту глядачів набереться, а на стадіон навряд чи – а це група стадіонна. Так само, як Іггі Поп – який, на мою думку, геніальний чувак.

Ніка Кейва он спробуйте привезти: за кордоном він збирає величезні зали, але я не думаю, що в нас на нього багато прийде. В нас все ж таки суспільство, яке виросло переважно на «Русском радио» и шансоні, а любителі серйозної музики – то радше виняток, ніж правило. В нас може збирати величезні зали Стас Михайлов…

… або зараз наш Олег Винник.

Хто це? Але давайте не будемо про персоналії. Так, ми все ж таки відриваємось від Москви. Музичні смаки формуються в першу чергу медіа – радіостанціями і каналами. І я дуже радий, що ми відриваємося від «русского мира». Тому що він ніс абсолютний примітив. Російська музика порівняно із західними аналогами є надзвичайно блідою і нецікавою – як копія завжди є гіршою за оригінал. А шансон – то взагалі блатна романтика, мене вернуло від нього завжди. Зараз якраз той час, коли треба намагатися шукати інші варіанти для себе.

Ви нічого не сказали про хіп-хоп…

Для мене це не музика. Тому що рок, крім сенсу, ніс естетику, а реп… покажіть мені, де тут естетика?.. Єдиний реп-виконавець, якого я можу слухати – це Eminem. Відчувається, що в людини є потяг до нормальної музики. І своєрідне відчуття гармонії в нього також є.

Будь-ласка, назвіть кілька своїх улюблених альбомів чи пісень.

Ой, це майже нереально, тому що спектр дуже великий! Але ось що згадується в першу чергу:

Metallica — «Kill ‘Em All» (1983)

Це перший альбом, який мене вразив і на довгий час сформував мої смаки. «Master Of Puppets» і «Ride The Lightning» були вже потім. Це була абсолютно нова шалена енергія, якої ми в Радянському Союзі і близько не відчували. Ми не могли пройти той шлях розвитку рок-музики, що був знайомий західними меломанам. Ми не знали, що Metallica мала свої корені – Black Sabbath, а Black Sabbath мав свої корені – Iron Butterfly. І на фоні сірого жахливого Радянського Союзу – а це був 1986-й рік – це було як вибух. Вже після Metallica я пішов до попередників – гуртів класичного року.

The Monkeys – «Headquarters» (1967)

The Monkeys є батьками панка і гранжа. Тому що іхні гармонії в багатьох речах потім лунали – наприклад, у Nirvana. Останні фактично усучаснювали їхню музику. Важко виокремити якийсь один альбом – подобаються всі. Ну, нехай буде «Headquarters» — це перша платівка, музику для якої The Monkeys писали самостійно.

Подобаються більш ранні команди – такі як Peacemakers, Steppenwolf, які теж на багатьох справили великий вплив. Якщо перераховувати, вийде величезний список – від Bee Gees до Іггі Попа. В класичному році – від раннього Foreigner до пізнього Megadeth. І прогресів-рок мені подобається – такі групи, як Yes і The Doors.

The Doors — «Strange Days» (1967)

В The Doors мені подобаються всі пісні – «Waiting For The Sun», «The End», «People Are Strange», «Wintertime Love». Весь альбом «LA Woman» чого вартий. Хоча мені все ж таки «Strange Days» більше подобається. Гурт фактично проіснував лише 6 років – але який величезний вплив мав на світову культуру!

Я, до речі, був на концерті The Doors, коли двоє з них – Рей Манзарек і Роббі Крігер – приїздили до Києва з вокалістом Дейвом Броком в 2012-му році. Це був один з найкращих концертів в моєму житті! Було враження, що я реально дивлюся The Doors 70-х – повністю! І не тільки у мене. Нажаль, Манзарека вже немає з нами і повторити це неможливо.

Led Zeppelin – IV (1971)

Можу слухати всі їхні платівки, але більш за все люблю «IV». Перші альбоми взагалі були безбашенні. А на цьому з’явилися вже більш серйозні речі. Мені от останній на сьогодні альбом Роберта Планта сподобався – «Carry Fire». Очевидно, що для фанатів старого Led Zeppelin він постарався більше ніж раніше, коли намагався відійти від рок-н-ролу і займався більш спокійнішою музикою – а тут знов трохи згадав минуле. Можливо, своїм новим альбомом він дає сигнал, що нарешті готовий до воз’єднання Led Zeppelin – хто знає?

Depeche Mode — «Construction Time Again» (1983)

Depeche Mode – електронники, але ближче за звучанням і характером до електронного варіанту року. Якщо на перших платівках у них дійсно був синтетичний поп, то далі вони пішли в більш серйозне експериментування. Починаючи з «Construction Time Again», вони почали досить сильно змінюватися.

Foo Fighters — «Concrete and Gold» (2017)

Це з сучасного. Один з останніх альбомів, який мене дійсно вразив. Хлопці просто невтомні. Хто б міг подумати, що Дейв Грол після Nirvana зможе створити такий міцний новий проект? «Concrete and Gold» — дуже хороший альбом, тут багато цікавих речей.

Iggy Pop – «Post Pop Depression» (2016)

Просто взяти і слухати цей витвір мистецтва. Так само як і новий альбом Рінго Стара «Give More Love». Старі дядьки всім новомодним рок-занудам дали майстер-клас.

Slash – «Slash» (2010)

Просто один з кращих альбомів останнього десятиліття. Весь спектр емоцій. Драйв зашкалює.

ABBA — все

Поп-музику я теж слухаю – якісну. Деякі речі Jamiroquai, Bee Gees, Майкла Джексона. А от кого я визнаю на всі 100% — то це ABBA. Вони просто мегаталановиті! Але якщо взагалі говорити про сучасну поп-музику, то я радше послухаю щось інше.

Використані фото з особистого архіву Володимира Ар’єва