Ivan NAVI: «В дитинстві я слухав шансон, а потім все змінив Рей Чарльз»

Один з найкращих молодих поп-артистів України розповів Karabas Live, як бокс, Бог та талановиті люди допомагають йому йти шляхом музики

Коли я мрію про шанси української танцювальної музики на крок у майбутнє, одним з перших пригадую Ivan NAVI. Кожне покоління має право на свій ритм та звук, на той вайб, який резонує саме з його часом, а не з епохою молодості батьків. В Ivan NAVI це є. Легкість мелодій, свіжість почуттів, щирість слів, гнучкість ритмів – в цьому помітна якість нової для України поп-культури.

Нехай це в основі частіше за все tropical house, якого у світі мегатонни. Але у вокальних прийомах Ivan NAVI чути відгуки багато чого – від соулу до джазу. Додамо до цього головне: львів’янин Іван Сяркевич (його справжнє ім’я) живе музикою та дихає нею з ранку до ночі. Ця риса помітна в ньому з першого ж його треку «Такі молоді», що вийшов минулого літа.

Деякі це побачили ще раніше. Його майбутній продюсер, музредактор та ведучий радіо «Львівська хвиля» Андрій Великий — під час «Голосу країни» 2013 року, де Іван дійшов до півфіналу. Кузьма Скрябін роком пізніше, коли почув Сяркевича на шоу «Співай як зірка» та порадив хлопцю назвати себе Navi. Ще один привіт нам всім від Кузьми.

Він зростав у бандитському, за його словами, районі Левандівка у Львові. Має за плечима музичну школу – акордеоніст. Секція боксу, освіта маркетолога. В Івана було достатньо варіантів піти іншими шляхами, але вірив він тільки в музику. Ще з дитинства.

Тепер в нього самого вірять інші. Ivan NAVI – фіналіст конкурсу «Хіт-конвєєр 2016» від каналу М2 та номінант премії Yuna 2017. В нього сім виданих пісень та чотири кліпи – всі про кохання і всі мають відбиток гарного смаку. Останнє відео, на пісню «Хімія», вийшло сьогодні. Дівчина, яка склала компанію Ivan NAVI в цьому кліпі і взяла участь у записі треку – співачка Марія Яремчук.

Іван із задоволенням розповідає про дівчат, коли ми спілкуємося в київському кафе. На його голові бейсболка з літерами «IN» – мерч, за який вже ведуть боротьбу шанувальниці на його концертах (Ivan NAVI на кожному виступі кидає одну з таких бейсболок у зал). Я слухаю цього 25-річного хлопця і думаю про те, що мені хочеться жити в Україні, де поп-зірки будуть саме такими – вихованими, глибокими та самокритичними особистостями і при цьому тими, хто знає собі ціну.

«О, крутий музон, але в Україні він не зайде»

Все почалось зі слів: «Розумієш… Толку з тебе не буде. Голос так собі. Виглядаєш посередньо — не Ален Делон. І все ж, я хотів би тобі допомогти. Але в тебе нема своїх пісень. Це найгірше, що може бути з артистом». Так в 2013 році оцінив мої шанси у шоу-бізнесі мій теперішній продюсер Андрій Великий  після проекту «Голосу країни» і виступу на фестивалі  «День Славське» у Карпатах. Тоді я співав кавери і не уявляв, куди рухатись далі. Спочатку я був шокований від цих слів. Та все ж сказав, що прийде час і все зміниться. Він скептично відповів: «Ну-ну…» І протягом наступних двох років наші дороги не перетинались. Я надсилав йому деякі треки, але щоразу отримував відповідь, що це все не те.

«Ти любиш музику» стала тією піснею, яка зрушила світ у мене під ногами. Я знайшов цей трек на студії у друга, композитора та аранжувальника Андрія Лемішка. Він мені каже: «Я  сам хотів її виконати, але ти це зробиш  краще». Одразу в той же день ми записали демо в стилі tropical house, і я відправив його Андрію Великому. Відповідь Андрія мене вразила: «Ти знаєш, це стильно, мені подобається». Я не повірив спочатку. Думав, що випадково помилився адресою і написав комусь іншому.

В мене два продюсери – Андрій Великий та Олег Баран. Радійник та бізнесмен. З Олегом я познайомився, коли він приймав в мене диплом в Інституті.  На той час він вже товаришував з Великим. Одного разу я потрапив на вечірку, де були вони обидва. Олег на той час хотів запускати музичний проект, думав над командою і шукав артиста. Вони вже почали створювати лейбл Mova Music. В той вечір я ще раз показав їм «Ти любиш музику» і згодом дізнався, що вони вибрали таки мене.

Перед стартом проекту вирішили порадитись з досвідченими продюсерами та медіа менеджерами у Києві. Після цього Великий мені каже – не будемо запускатися. Пояснив: «Багато людей після прослуховування треку «Ти любиш музику»  сказали, «о, крутий музон, але в Україні він не зайде». І натякали, що проект буде провальний. Пісні українською (тоді ще квот для україномовної музики не було – ред.), ти не «слащавий», назва така собі». Це було навесні 2016-го.

«В багатьох артистів після талант-шоу починається депресія»

Але ми все ж почали. Олег Баран сказав: «Не піде ця пісня, спробуємо іншу. Якщо чотири-п’ять варіантів не спрацюють, тоді вже підеш працювати в офіс». І тут Андрій Великий натрапив на демку «Такі молоді». Вмить загорівся: «Це стане хітом!» Не буду розповідати, які надзусилля  пішли, щоб знайти авторів нашого першого синглу. Але за кілька тижнів вони вже сиділи у нас в офісі…  Також ми почали співпрацю з Secret Service Entertainment Agency і 21 червня 2016 року випустили «Такі молоді». Наприкінці літа трек міцно закріпився як в ефірах радіостанцій, так і в радіочартах.

Кліп «Такі молоді» знімали в Амстердамі, Парижі та Ніцці, тому що так побачив пісню режисер Володимир Шурубура. Це були 12 днів важкої праці і великого задоволення. Одна з героїнь кліпу, що знімалася з нами в Парижі, плакала і казала: «Я віддам гонорар, залиште мене, я хочу в Ніццу з вами».

Мені багато хто казав, що в мене на сцені дебільні рухи. Коли я трясу руками та перебираю ногами, мене наче током б’є. Але коли я зрозумів, що людям це подобається, я вирішив нічого не змінювати. Хоча я все ж займаюся танцями, щоб бути більш пластичним. Коли треба зробити постановку разом з професійними танцюристами, як на церемонії Yuna 2017, мені поки що трохи складно. Але мудрі люди мені підказали, що головне не блискуче танцювати, а органічно себе почувати на сцені, це допомагає знайти свій зв’язок з глядачем і слухачем.

Колись я співав, дивлячись в підлогу. Такого не можна робити, втрачаєш енергетичний канал. Тим більше, зважаючи на те, скільки гарних дівчат приходять до мене на концерти, я хочу дивитись саме на них.

В багатьох молодих артистів після талант-шоу починається депресія. Так, участь в такому шоу дає тобі досвід, знайомства, але в Україні не так вже й багато продюсерів, які можуть і хочуть займатися такими виконавцями.

В кліпі «Закохуюсь» я зіграв декілька образів, і мені це сподобалось. В мене є мрія колись знятись в фільмі чи серіалі. Якщо комусь історія в цьому кліпі не здається дуже переконливою, це скоріше за все тому, що я поки що не дуже добре граю, але точно хочу вдосконалюватись в цьому.

Мені дуже подобається, коли критикують змістовно. Бо, якщо про мене кажуть чи пишуть тільки хороше, я не розумію як мені змінюватися та прогресувати.

Мені часто кажуть, що я не розбираюсь в людях. У мене легко з’являється симпатія до людей. Але я не вмію їх «читати», тому часто помиляюсь в них. Щодо дівчат, то мені подобається з ними спілкуватися, але по-справжньому закохувався в житті лише у двох. Якщо закохуюсь, це надовго.

«Українську музику 1970-1990-х років треба осучаснювати, аби її слухала молодь»

Акордеон – це моє сімейне «клеймо». Дід на ньому грав, тато грав, ось і я. Коли я вчився у музичній школі, він був більшим за мене. На концертах було видно лише мій чуб та руки.

Я прогулював уроки в музичній школі. Одного разу два тижні мене там не було – я казав вчителю, що вдома то родичі приїхали, то сестра захворіла, а вдома говорив, що ходжу на заняття. Коли мама дізналася правду — потім за руку водила до школи.

Я терпіти не міг сольфеджіо, але дуже любив хор. І тому що співати любив, і тому що там були переважно дівчата. Мені часто давали сольні партії, а дівчата співали на бек-вокалі.

Мені довго казали, що музика — не моє. Батьки говорили, що мені потрібна професія, яка забезпечить стабільне життя. Відправили мене вчитися на маркетолога. Стабільність — це круто, але, я вважаю, тільки тоді, коли її приносить улюблена справа.

Я ще в дитинстві відчував і розумів, якою дорогою піду: шість років займався у церковному хорі, але не афішував це. Хор – найкраща музична форма для розвитку слуху. У батьків не було грошей оплатити мені заняття з вокалу, але я завжди співав вдома. Здавалося, що  от-от і мене виженуть з хати. Батько казав: «Шукай собі якийсь зал, бо я вже не витримую». Я співав вдень, вночі, у ванні, на кухні.

Останнім часом почав слухати Sade. У неї на сцені якась магія відбувається. Вона не бігає, не розмахує руками, але люди дивляться на неї, як зачаровані. В кожного свій стиль діалогу з слухачем. Якщо дивитися на українських виконавців: Monatik, Макс Барських, The Hardkiss – вони по-різному презентують себе, але кожен знаходить ключики до свого слухача.

Американці та європейці пішли далі, ніж ми, у сучасній музиці, тому ми маємо додавати щось їхнє до свого

В інституті в мене був великий конфлікт з однією викладачкою. Я часто пропускав заняття, тому що їздив на кастинги, конкурси. Ми сварилися з нею. Вона вважала, що для мене музика – лише забава. Але одного разу я почав співати «Georgia On My Mind» Рея Чарльза на одній студентській вечірці, і викладачка це почула. Вона плакала. Після виступу підійшла до мене і сказала: «Я забираю всі свої слова. Можеш не ходити на пари. Все буде добре». Більшість викладачів тоді зрозуміли, що музика це моє життя, і сприяли мені після цього.

Перша версія «Влипли» — це була повільна пісня під фортепіано, під яку могли б танцювати пари. Вона мала шанси сподобатися масовій аудиторії, але ми зробили більш ритмічно складну версію. Її більше цінують ті, хто сам має відношення до музики – наприклад, Надя Дорофєєва казала мені, що запам’ятала мене саме після «Влипли».

Я виріс на Левандівці у Львові, де практично всі слухали шансон. В 90-ті і на початку 2000-х це був м’яко кажучи не дуже благополучний район. Інтернету не було, що всі слухали – то і я слухав. Але потім в моєму житті з’явився Рей Чарльз і все змінив. Фільм «Рей» став для мене переломним. Я побачив чого добилася людина, яка була сліпа, і зрозумів що в мене, в якого є ноги, руки, зір, слух, теж є шанс.

Багато хто в нас залишився в 90-х. Мій друг Андрій Лемішка розповідав, як до нього на студію приходила дівчина з піснею в стилі минулого століття і просила: «Зроби мені, щоб це звучало як Dua Lipa». Він каже: «Ти мені спочатку принеси матеріал схожий на Dua Lipa, а потім я щось спробую зробити». При цьому дівчині 23 роки, вона тих 90-х майже не бачила.

Чудову українську музику 1970-1990-х років треба осучаснювати, аби її слухала молодь. Мені дуже приємно, що Олена Мозгова погодилася дати нам зробити з піснею «Край» те, що ми хочемо. Зараз я співаю її на концертах і пісня заходить на «ура», молодь танцює під неї.

Американці та європейці пішли далі, ніж ми, у сучасній музиці, тому ми маємо додавати щось їхнє до свого. Якщо добре поєднати наші традиції із західними, в нас буде музика не гірша за європейську. Мені легко знаходити зв’язок між українським та світовим. І разом зі мною працюють такі ж люди.

Кузьма сказав: «Відсіюй людей, які будуть тягнути тебе донизу»

Між Майком Тайсоном та Флойдом Мейвезером я обираю останнього. Перший – це ті ж 90-ті, лише у боксі. Другий – це сучасність. Тому я за Мейвезера. Хоча я дуже поважаю і Макгрегора.

Між рингом і сценою є багато спільного. Ти виходиш і поринаєш у невідоме – не знаєш, що тебе чекає і як все відбудеться цього разу. Я завжди переживаю, коли виходжу на сцену. І там, і там перед виходом у мене мандраж. Та від нього не залишається і сліду безпосередньо на сцені, як і не було на рингу.

Десь півроку тому була можливість поспілкуватися з Євгеном Філатовим, який багато розповідав про круті звуки, які українські музиканти та продюсери не використовують. Так, багато наших артистів звучать однаково, хочеться бачити більше індивідуальності. Я теж цього прагну.

«Хімія» — це наш feat з Марією Яремчук. Марія додала пісні певний шарм, родзинку, зачитавши в ній реп. У мене відчуття, що ми з нею на одній хвилі. Вона надзвичайно цікава мені як співачка, і просто як  людина.  Щодо кліпу, то Марічка дуже красива дівчина, і я сподіваюсь, це відео приверне увагу чоловічої аудиторії (посміхається).  Пісня ж про кохання, хімію і магію, які виникають між людьми несподівано — під час першої ж розмови чи кинутого погляду. Ти не розумієш, що відбувається, але вас притягує одне до одного, словами не пояснити. Тому краще скаже музика.

Я поважаю кожного українського артиста, яку б музику він не виконував. І не вважаю нікого з них своїм конкурентом. Можливо є люди, які мені заздрять, але я завжди згадую слова Кузьми Скрябіна, який сказав мені колись: «Відсіюй від себе людей, які будуть тягнути тебе донизу і поруч з якими ти відчуваєш, що деградуєш». Деякі друзі перестали бути для мене друзями, коли я став Ivan NAVI. Вони вважали, що сцена – це лише успіхи, і не хотіли бачити, скільки роботи ця справа потребує.

Позавчора я був на концерті Open Kids і відчув себе старим. А якщо серйозно, я не боюсь руху часу, тому що моя аудиторія буде дорослішати разом зі мною. Колись ті, кому зараз 15-20 років, будуть 40-річними, і я впевнений, що нам завжди буде чим поділитися один з одним.

Один священник мені сказав: «Якщо ти вважаєш, що Бог тобі чогось не дав, значить, він тримає для тебе щось краще»

Сімейні цінності – це те, що не дає мені ламатися. Не дає зациклюватися тільки на грошах, славі та кар’єрі. Батьки, діти, кохана людина – це все не вічне, і треба про це пам’ятати.

Я релігійна людина і завжди йшов по житті з Богом. З дитинства відчував, що мені допомагають і що в мене все буде добре.

Один священик мені сказав слова, які я згадую дуже часто у житті. Вони такі: «Якщо ти вважаєш, що Бог тобі чогось не дав, значить, він тримає для тебе щось краще». Я йду з цими словами по житті. Якщо мені не вдалося отримати премію Yuna як «Відкриття року», може через два роки я отримаю премію як кращий артист? Це до прикладу, звичайно.  Все що робиться – на краще. З плюсами, мінусами, чорними і білими смугами.

Фото надані прес-службою Ivan NAVI