ATMASFERA: «Ми грали на Хрещатику, щоб заробити на перший диск»

Львівський етно-фьюжн гурт розповідає, навіщо використовує мантри в своїх піснях і безкоштовно грає для українців

Гурт ATMASFERA – з тих небагатьох артистів, яких можна назвати амбасадорами музичної України за кордоном. Там вони виступають чи не частіше, ніж на Батьківщині – попри те, що майже не співають англійською.

Почалося це ще на початку 2000-х, коли ATMASFERA перемогла на відборі Global Battle Of The Bands (GBOB) і поїхала до Лондону представляти Україну на фіналі конкурсу. Атмосферний world-music з етнічними мотивами і майстерне виконання принесли групі 4-те місце. Вони не перемогли, але запам’яталися. І наступні декілька років активно гастролювали українськими і закордонними фестивалями.

Поступово змінювався як склад гурту, так і музика – в їхніх піснях з’являлося більше орієнтальних мотивів. Тепер музиканти широко використовують в своїх творах мантри на санскриті, проводять спільні медитації зі своїми слухачами і чітко розуміють свою місію.

Про цю саму місію, «вуличне» минуле та найближче майбутнє Karabas Live розпитав музикантів гурту, зустрівшись з ними одного теплого весняного дня в затишному кафе у центрі столиці. На бесіду вдалося витягти майже весь колектив: вокалісток-близнючок Ямуну і Калінді, бас-гітариста Джанардану, барабанщика Тимура Гогітідзе і менеджера Рама. В їхніх паспортах стоять інші імена, але чи має це якесь значення?..

*      *      *

З того моменту, коли я бачила вас востаннє – а це було на відборі на GBOB, пройшло майже 10 років. У вас багато що помінялося – і склад, і музика. Чи помінявся світогляд – чи просто він став яскравіше виражений?

Калінді: Так, став просто яскравіше виражений.

Ямуна: Ми краще навчилися вкладати в музику те, що в нас в голові. Можливо, більш лаконічно і відкрито.

Дівчата, що значать ваші імена? Коли ви їх поміняли?

Ямуна: Калінді і Ямуна – наші духовні імена. Ми отримали їх три роки назад. Це два імені однієї святої річки в Індії. Це на санскриті, який ми часто і широко використовуємо в творчості.

Ми ніколи не позиціонували себе як вуличний гурт. Ми грали на вулицях, тому що просто хотіли десь грати

ATMASFERA починала як вуличний гурт. Як вам вдалося перетворитися на високоефективний концертний механізм, затребуваний на фестивалях, зокрема за кордоном?

Ямуна: Коли ми починали, був сприятливий для нас час. В Україні з’явилося багато етнічних фестивалів, нас почали запрошувати. Несподівано на наші концерти почало приходити багато людей – а ми нічого особливо для цього не робили.

Калінді: Ми тоді не мали якось конкретного бачення своєї цілі. Це була просто творчість, просто натхнення. Ми були молоді і ми робили те, що нам подобається. Грали на Хрещатику, щоб заробити на перший диск. Це була головна причина. Ми не надто задумувалися про імідж.

Тимур: І тільки зараз я почув справжню причину, чому вони грали на вулиці, а не на концертах! А якщо серйозно, в ті часи не було таких концертних майданчиків, як Sentrum або Atlas. Фактично всі наші перші концерти відбувалися в Могилянській академії, в Будинку художника – це не зовсім концертні зали. Ми виступали на вулицях, тому що хотіли десь грати.

За останні 7-10 років все дуже змінилося. Є клуби, куди молоді музиканти можуть прийти і представити свою творчість. А тоді Хрещатик був для нас чимось дивовижним. Йшов постійний потік людей. Ми відчували фідбек, і кожен виступ був подією. З тих часів у нас зав`язалося безліч стосунків, залишилось багато щирих друзів, які живуть у різних країнах Європи. За їх підтримки ми свого часу потрапили на польський Woodstock, в Норвегію і так далі.

А чи допомогла вам чимось участь і GBOB?

Рам: Це був великий крок вперед – із аматорського рівня на професійний. В тобі нічого не міняється, але міняється ставлення оточуючих до тебе. Це відчинило нам двері.

Ямуна: Ми потрапити на інші фестивалі, на радіо, зацікавити музичну сферу. Про нас почули не тільки на вулиці!

Мантри у наших піснях — це бажання передати людям від серця до серця щось справжнє. Навіть якщо люди цього не розуміють – вони все рівно відчувають, що це щось хороше

Зараз ви частіше виступаєте на вітчизняних фестивалях чи закордонних?

Ямуна: Частіше на закордонних. За останні два роки багато що змінилося в музичному просторі України в плані стилю – якщо до того часу у нас переважали етніка і рок, то зараз більше електронна музика. Тому ми зараз більше за кордоном.

Рам: І наш останній альбом вийшов у 2014-му році. А організаторів фестивалів хочуть бачити щось нове. Зараз працюємо над випуском нового альбому. Також проблема в тому, що наші фестивалі перетинаються до датах із закордонними. І ми частіше їдемо за кордон, тому що там є можливість заробити.

Свій стиль ви описуєте як «інді-йога музика». Що це за термін такий?

Ямуна: Не ми його придумали. Ми практикуємо бахті-йогу – це наш спосіб життя і це насправді має велике значення для нас. Ми використовуємо мантри і несемо своєю музикою ті цінності, які самі практикуємо. «Інді» – незалежна музика – це підкреслює звучання, а «йога» — це про смислове наповнення.

А що значить мантра, яка звучить в пісні «На глибині»?

Ямуна: «Горанга» — це «той, хто має тіло золотистого кольору і прекрасний». «Харібол» — це «співай мантри» із санскриту. Кожна мантра має велику духовну силу, великий позитивний вплив на нашу свідомість. Часто люди не розуміють, що це за «горанга харибол». А це наше побажання передати людям від серця до серця щось справжнє. Частинку любові і щастя. Це те, що ми самі пережили в своєму житті і хочемо цим поділитися. Навіть якщо люди цього не розуміють – вони все одно відчувають, що це щось хороше.

Калінді: Воно має вплив на серце. Ці звуки промовляють не до нашого розуму, а до нашого серця. Ми можемо не розуміти, що це означає. Але відкриті і щирі люди обов’язково щось відчують і їм стане краще. І навіть на нещирих людей вони матимуть позитивний вплив.

Ви бачите по своїх глядачах – воно діє?

Тимур: Можна навести приклад того ж GBOB’у. Там виступали багато моїх друзів з метал-тусовки. І я запропонував колегам не грати повільних композицій, щоб не дуже контрастувати із загальним фоном. Але зрештою вирішили не відмовлятися від свого плану. Відспівав якийсь метал-гурт, вимкнулося світло, ми запалили свічки, закрили очі і почали співати саму нашу ніжну пісню. І я став свідком дива! Дивлюся на свого друга-металіста, що стоїть перед сценою, а він раз – і починає плакати! Це мене тоді дуже надихнуло. Після цього ми зрозуміли, що на правильному шляху. Ми пішли проти течії, вирішили сміливо затверджувати те, що хочемо робити – йога-музику.

Ямуна: Ми не думали стратегічно, що нам заграти, щоб прокачати. Ми просто грали від серця. Очевидно, що не ми створюємо ці звуки. Це щось, що ми отримали звідкись. Ми просто провідники. Наша задача – незмінним чином передати це від серця до серця. Якщо вдається – наша місія виконана.

З 2014-го року ATMASFERA виступає з концертами Mantra Diving, на які можна потрапити безкоштовно чи за якусь пожертву. Чия це ідея і чи можна музиканту вижити, якщо займатися такою благодійністю?

Ямуна: Знову ж таки: звуки мантри – це не є наше. Вони належать всім – всьому світу. Це не наше і ми не можемо це продавати. Вони мають силу тільки коли ти ділишся ними, а не заробляєш. Для нас це було принципово. Особливо в ті часи, коли в Україні почалася війна і в людей був важкий психологічний стан. Нам дуже хотілося, щоби кожен з них міг прийти на наш концерт і трохи відпочити і розслабитись. Коли ти в скруті, ти тратиш гроші на найбільш необхідне – аж ніяк не на концерти. Нам дійсно хотілося допомогти.

Калінді: Формат Mantra Diving з’явився після революції. Ми знали, що в нас є щось таке цінне, що допомагає — і не поділитися цим буде злочином. Ми вирішили створити такий інтерактивний проект, щоб люди могли прийти, забути про проблеми і просто зануритися в трансцендентний світ прекрасних звуків – і відпочити. Звичайно, проблеми нікуди не дінуться. Але відношення до них — так.

Тих сум, що ми збирали на цих концертах в якості вільних внесків, ледь вистачало, щоб покрити половину витрат. Це було нелегко. Але так чи інакше ми були задоволені, тому що люди приходили, співали разом із нами і добре себе почували.

А як же ви покривали витрати? З власної кишені?

Калінді: Нам допомагали меценати. Люди, яким подобається те, що ми робимо, і які розуміють для чого це все. Можна зробити концерт і за три копійки, але хочеться, щоби все ж таки все було на рівні. Щоб це гарно звучало і гарно виглядало. Для цього треба мати кошти.

Те що ми робимо, ніколи не буде суперпопулярним, тому що духовні речі завжди є в меншості. Але для нас важливо робити щось справжнє, що має вплив і здатність змінювати світ на краще

Ви рахували, на скількох інструментах ви граєте?

Калінді: Та всі на всіх потрошку 🙂 . Тимур, мабуть, володіє найбільшою кількістю – в нього різна перкусія і барабани. Джанардана грає на басу і гітарі. Денис — на банджо, домрі, базуці — струнних. Ми з сестрою граємо на флейті, фортепіано, кльокеншпілі, фізгармоні. Нещодавно я почала освоювати арфу. Привезли її з Норвегії. Там є наш улюблений магазинчик, де можна знайти інструменти зі всього світу. Причому не нові, а інструменти з історією – щось на кшталт нашого комісійного. Ми сиділи там цілий день, на чому тільки не переграли!

До речі, саме на цій арфі спонтанно народилась тема пісні «На глибині». А я тоді навіть нот для арфи не знала. По слуху підібрала.

А у вас є музична освіта?

Ямуна: Так, ми обидві вчились в консерваторії. У нас тато джазовий музикант, ми росли в музично-творчій атмосфері. В нього ми навчилися більше, ніж в консерваторії. Він говорив: «Создайте состояние, не бойтесь ошибаться». Це для мене найважливіші речі – важливіші, ніж ноти чи правила. Так, вони також потрібні: ти мусиш навчитися ходити, щоб потім побігти, стрибати і так далі. Але є дещо, що не можна окреслити правилами – це внутрішнє наповнення та чутливість в музиці.

А чи є інструменти, на яких ви ще хотіли би навчитися грати?

Ямуна: Я дуже би хотіла грати на ситарі. Дуже подобається!

Тимур: А я хочу професійно навчитися грати на хангу – це така космічна тарілка. Проблема в тому, що там треба грати по нотах. А я ніколи не заморочувався цим. Говорив «ну що ви там гальмуєте — давайте бринчати вже!». А тепер розумію, що ноти потрібні. На хангу без них реально ніяк.

Ну, успіхів вам! А поки розкажіть, на якій стадії ваш четвертий альбом?

Ямуна: Сподіваємось, ми його закінчимо в цьому році. З піснями ми вже більш-менш визначилися, а над варіантами назви ще думаємо. Це буде альбом більш медитативного характеру. Там будуть як композиції з мантрами, так і пісні українською і англійською мовами.

Чи цікавитеся ви сучасною українською або закордонною музикою?

Калінді: Звичайно! Нам цікаво, як все розвертається в музичному плані як в Україні, так і за кордоном. Подобається далеко не все, але щодалі, тим більше в Україні стає гарної якісної музики. Зокрема ми бачимо в цьому заслугу Філатова Жені (The Maneken). Дуже подобається його саунд. Подобається Джамала, ONUKA, проект Elephants. Із закордонних – Woodkid, Sigur Ros, Coldplay, Бенджамін Клементайн – з тих, що найбільш відомі й популярні.

Чи не задумувались над тим, щоб показати свою музику на шоу «Голос» чи «Ікс Фактор»?

Ямуна: На «Голосі» треба дійсно володіти голосом. Я не відчуваю, що в мене настільки потужний вокал. Можливо, це би щось дало, але я не дуже люблю такі речі – це трошки на наше.

Калінді: В принципі, ці шоу приносять популярність, але на короткий час. Ми вже виступали в Польщі на подібному ( «Must Be The Music. Tylko muzyka» на польському ТБ в 2011-му році). Дійшли там до фіналу – несподівано для себе.

Ямуна: Насправді ми думаємо над тим, як розвиватися далі. Я розумію, що наша музика не є популярною – не дуже велика кількість людей її слухає. Але ми свідомо обрали цей шлях. Бо для нас важливіше бути такими як ми є, ніж бути популярними і заробляти великі гроші.

Важливо робити щось, що буде справжнє, буде мати сильний вплив, торкатися хоч однієї людини. Тоді ти відчуваєш, що ти зробив щось для людей. Бо дійсно, слава і гроші – це не те, що нас цікавить. Хочеться, аби якнайбільше людей почули мантри, стали кращими. Те що ми робимо, ніколи не буде суперпопулярним ,тому що духовні речі завжди є в меншості. Але ми просто робимо те, що можемо. Важливо залишитися собою і не втратити найважливіше.

Фото — Марічки Кропатницької та з Facebook-сторінки гурту.